Сьогодні хотілося б познайомити вас із творчістю незвичайної дівчини, дівчини з обмеженими фізичними можливостями, яка, попри усі складнощі життя, не впадає у відчай, а наполегливо працює і творить!

Життя Маріани Смбатян настільки дивовижне та різноманітне, що про нього можна говорити годинами. А саму Маріану ставити за приклад кожному. Ця неймовірна дівчина не тільки надихає, але й на власному досвіді показує, що все у житті можливо.

Маріана Смбатян народилася в Єревані, в п'ять років разом з родиною переїхала в Україну. З дитинства Маріані був поставлений досить рідкісний діагноз – спинальна аміотрофія Верднига-Гоффмана. Маріана пояснює свій діагноз так: «Це м'язове захворювання, в наслідок якого м'язи спини погано тримають тіло, і в цілому людина відчуває постійну загальну слабкість».

Незважаючи на те, що захворювання прогресує, і сьогодні Маріана почуває себе набагато слабше, ніж в дитинстві, дівчина не перестає боротися за життя і цінує кожну її мить. Вона активна учасниця клубу «Рівні можливості», а ще режисер, сценарист і актриса однойменного театру. У Запоріжжі відбулася персональна виставка картин Маріани «Мить натхнення». У ній представлена ​​серія нових робіт і раніше написані картини, вже показані на всеукраїнських виставках. Картини художниці знаходяться в приватних колекціях по Україні, США, Росії, Канаді, в тому числі у таких відомих людей, як С. Вакарчук, С. Мацоян, А. Аваков.

 «Мабуть, сміливо можу сказати, що малюю я все життя, – говорить дівчина в інтерв’ю для незалежного молодіжного порталу «Пороги»  . Будучи з дитинства позбавленої можливості бігати і гратися, я направляла свою дитячу енергію в малювання, втілюючи на папері свої мрії. Але це довго залишалося просто захопленням, поки в 11 років я не перемогла на конкурсі дитячого малюнка на Дитячій залізниці. Ця перемога вразила мене і моїх батьків, тоді вони вирішили найняти мені педагога з живопису. Ним стала запорізька художниця, член Національної Спілки Художників України, Юлія Анатоліївна Півень-Фоміна. Вона і ввібрала в мене не тільки любов до живопису, а й знання. Так захоплення стало моєю професією. А взагалі, надихаюся імпресіоністами і художниками епохи Відродження.

А ще, залишаючись вдома одна, я з раннього дитинства уявляла себе актрисою. Придумувала сюжети, зазвичай драматичні, і грала їх перед уявної публікою. Ще любила грати п'єси Шекспіра, особливо роль Джульєтти. Перевтілення надихали мене, а майстерність намагалася переймати в улюблених акторів кіно. Але при всій любові до акторської гри, я з сумом розуміла, що мені ніколи не стати акторкою, адже кому потрібна актриса в інвалідному кріслі ... Але вже в дорослому житті, коли я стала активною учасницею різних заходів, домігшись деяких перемог, я раптом прийшла до ідеї організувати трупу, в якій актори були б люди з інвалідністю, які грають нарівні зі здоровими людьми. І тут же в голові виник сюжет п'єси - так чітко і яскраво! З цією ідеєю я прийшла в клуб «Рівні можливості» і запропонувала юнакам та дівчатам стати акторами разом зі мною. Ідея здалася божевільною, адже ні у кого з нас немає відповідної освіти. Але тим не менш вони погодилися! Я приступила до написання сценарію. Так народилася п'єса «За кілька кроків від щастя». Незабаром ми приступили до репетицій. Я була режисером, допомагала мені студентка театрального училища. Підготовка була довгою, але в результаті ми представили глядачам прем'єру. У залі був аншлаг: люди стоячи аплодували, багато хто плакав. З тих пір ми виступали ще кілька разів, навіть їздили на гастролі до Львова. Кожен наш виступ благодійний.»

«Часом проблеми наші, нам здаються непереборними,  – говорить Маріана в інтерв’ю далі. Ми поступаємося їм, схиляємося. І здається, що все вже втрачено. Але в одну мить все може проясніти, якщо з нами поруч виявиться близька людина. І ким він буде, родичем, коханою людиною або просто новим знайомим – не настільки важливо. Головне – щоб людина була щирою і добросердною. Всі хочуть знайти себе в чомусь новому. Хочуть бути почутими ... і потрібними».

(За матеріалами сайтів http://universe.zp.ua/ та http://porogy.zp.ua/)

 Чи можна назвати робітничі професії творчими? Безумовно, так! Чи можливо уявити більш творчу роботу, ніж неймовірні перевтілення в руках талановитих перукарів; немов картинки на обкладинці журналу, шедеври кулінарії завзятих кухарів; кропітка та художня праця з виготовлення виробів з деревини столярів; надійна та безперечно талановита робота з вироблення металевих конструкцій електрогазозварника; детальна та творча праця з ремонтних робіт муляра-штукатура? До дня творчості у ДНЗ «Глухівське вище професійне училище» долучився учень 10 (муляр-штукатур) групи, який зобразив особливий талісман психології та довідався про цікаву науку пізнання людської душі. Прагнення до творчості у роботі - шлях до високої майстерності. Дайте своїй уяві волю, розправте крила та творіть прекрасне, нове. Бо так працюють професіонали!

ТЕРАПІЯ КОЛЬОРОМ: ЧЕРВОНИЙ -ПІДБАДЬОРЮЄ, БІЛИЙ - НЕСЕ ДОБРО

 Що таке кольоротерапія? Це ефективний метод впливу кольору на наш організм з метою відновлення його нормальної життєдіяльності. Вченими доведено, що колір викликає певні біохімічні реакції в людських тканинах, стимулює різні залози і деякі відділи головного мозку, в тому числі і гіпофіз. Останній стимулює вироблення цілого ряду гормонів, які відповідають за обмін речовин, сон, апетит, наш емоційний стан, сексуальне збудження . Інакше кажучи, те, як ми себе відчуваємо, багато в чому залежить від кольорів, якими ми оточені. Тому медицина навчилася використовувати кольори для благотворного впливу на наше здоров'я.

На початку 30-х рр. ХХ ст. терапевтичний ефект, який чинять на організм різні кольори, був описаний індійським вченим Д. Р. Гхадіалі. На його думку, органи і системи тіла чутливі до певних кольорів, які стимулюють або гальмують їх дію. Знаючи це, можна використовувати різні кольори з лікувальною метою.

У середині 50-х. рр., швейцарський вчений Макс Люшер склав оригінальний кольоровий текст. Після багатьох експериментів із 4500 тонів і відтінків були обрані кольори,  що найбільш яскраво впливають на фізіологію і психологію людини. Дослідження проведені Люшером показали, що колір може змінити функції окремих систем людського організму. Наприклад, оранжево-червоний змінює частоту пульсу, дихання, тиску крові і загалом надає збудливу дію. Темно-синій колір, навпаки, приносить заспокоєння. На думку психологів мова кольорів універсальна і діє незалежно від релігії і національності.

Кольоротерапія як спосіб лікування використовувалася ще в прадавньому Єгипті, Індії, Китаї, на Русі й у багатьох країнах світу. Наприклад, китайські лікарі при лікуванні шлунка використовували жовтий колір, а хворим на скарлатину рекомендували носити червоні шарфи. Наші предки вважали, що для того, щоб пройшла жовтяниця, необхідно носити золоті намиста.

Лише в XIX столітті, коли англійські вчені Д. Даун і Р. Блант довели, що ультрафіолетове випромінювання володіє лікувальними властивостями і може використовуватися для терапії шкірних захворювань і рахіту. З тих пір метод лікування кольором став настільки популярним, що сьогодні часто використовується в медичній практиці для боротьби з серйозними захворюваннями та якнайшвидшого одужання.

 «Абетка кольору»

Для сангвініків і холериків сприятливі білий колір, сині та зелені відтінки – вони заспокоюють і налаштовують на споглядальний лад. Для флегматиків і меланхоліків найбільш підходять червоний, помаранчевий і жовтий кольори, діють вони підбадьорливо.

Білий – несе позитивний заряд добра та удачі. Колір дарує силу, енергію, вирівнює настрій і зцілює від недуг. Надає лікувальну дію на центральну нервову систему і сприяє очищенню організму від шлаків.

Червоний – випромінює тепло, надає збудливу дію на нервову систему. Він покращує обмінні процеси в організмі, прискорює кровообіг, нормалізує знижений кров'яний тиск, серцеву діяльність і підвищує імунітет. Використовується для лікування вітряної віспи, скарлатини, кору, гнійних ран і дерматологічних захворювань. Надлишок кольору може викликати головний біль, втому і почервоніння очей. Колір протипоказаний огрядним, дратівливим і легко збудливим людям.

Помаранчевий – допомагає розслабитись і звільнитися від внутрішніх протиріч. Сприяє терпимому ставленні до оточуючих, зміцнює волю. Колір омолоджує, допомагає відновленню нервової і м'язової тканини. Використовується для лікування хвороб сечостатевої системи, селезінки, покращує травлення, регулює обмінні процеси і робить вплив на роботу ендокринних залоз.

Жовтий – стимулює зір і нервову систему, тонізує, покращує розумові і логічні здібності, вселяє почуття оптимізму. Колір корисний при порушенні роботи печінки, стимулює жовчовиділення, лікує шкірні захворювання, рятує від безсоння і збуджує апетит.

Зелений – заспокоює, оновлює. Колір нормалізує діяльність серцево-судинної системи, заспокоює серцебиття, стабілізує артеріальний тиск, функції нервової системи. Використовується при лікуванні головного болю, втомлюваності очей, порушення зору.

Синій – цінується за заспокійливий вплив на психіку: надає позитивний ефект при меланхолії, іпохондрії та істерії. Володіє снодійним ефектом, допомагає в боротьбі з інфекціями і лихоманками, спазмами і головними болями.

Фіолетовий – заспокоює нервову систему, його можна використовувати при психічних і нервових порушеннях. Колір допомагає при різних запальних захворюваннях, допомагає при мігрені, нормалізує стан лімфатичної системи. Сприятливий для духовного розвитку людини, у творчих людей підвищує працездатність. Тривалість впливу кольору може викликати стан туги і депресії.

У 1903 році датчанину Нільсу Фінсену дали Нобелівську премію в галузі фізіології та медицини. Він придумав, як лікувати хвороби концентрованим світловим випромінюванням. Власне, кольоротерапія і зараз в тренді, і лікують нею все що завгодно - були б гроші.

Що можуть сказати про вас кольори?

А чи знали Ви, що вибрані вами кольори впливають не тільки на вас, а також на тих людей, які знаходяться поруч з вами? Кольори утворюють певне енергетичне поле навколо нас і можуть багато розповісти про нашу особистість. Так, дівчина в білій сукні у більшості людей буде асоціюватися з невинністю і ніжністю, а ось в червоному – вона стає більш привабливою і пристрасною. Бронзовий і зелений допомагають створити враження про людину, як більш духовно чисту і спокійну. А ось якщо надіти блакитну сорочку, то вже створюється враження, що людина володіє високим професіоналізмом або ж внутрішньою рівновагою. Жовтий колір часто вибирають більш енергійних, творчо розвинені люди.

Застосовуючи такі знання, ви можете вибирати кольори згідно майбутньої ділової ситуації, щоб справити потрібне для вас враження на оточуючих людей. Провести вдалу бізнес-зустріч, завдяки знань з кольоротерапії.

Червоний – це найбільш яскравий і вогненний колір. Він додає вам життєвої сили. Ті, хто віддає перевагу в одязі червоному кольору стають більш привабливими для протилежної статі. Хоча не варто забувати, що з червоним кольором треба бути дуже обережним, оскільки якщо його занадто багато, він викликає роздратування і занепокоєння.

Помаранчевий – це колір радості та оптимізму, також означає енергію. Цим кольором варто себе оточити, якщо у вас не найкращий настрій, він допомагає позбавитися від сумних думок і спонукає діяти.

Жовтий – він так само, як і помаранчевий, викликає асоціацію з теплом і позитивом. Він стимулює ваш мозок до творчих поривів, пробуджує бажання діяти, добре впливає на пам’ять. Варто бути обережним з цим кольором, оскільки якщо переборщити, то цей сильний колір буде вже викликати перезбудження і дратівливість.

Зелений – колір спокою, розслаблення, допомагає подолати втому і стрес. Він відновлює у людини духовну рівновагу, а також впевненість у своїх силах. Зелений колір допоможе вашим очам відпочити і розслабитися після того як вони сильно втомилися.

Синій – холодний колір, але він викликає гарні асоціації. Ті, хто віддає свою перевагу синьому кольору, добре зібрані і організовані. Цей колір як заспокійливе, допомагає людині зосередитися і сприяє прийняттю правильних рішень.

Білий колір – уособлює гармонію та чистоту. Він асоціюється у людей зі святістю і невинністю. Він допоможе вам подолати стрес і заспокоїть, якщо ви нервуєте.

 21 – 24 квітня 2020 року в ДНЗ «Глухівське вище професійне училище» з метою пропаганди психологічних знань для широкого кола учнів та педагогічних працівників сплановане проведення Тижня психології, присвяченому Дню психолога. Психологія – це багатогранна та дивовижно цікава наука, яка дає нам уявлення про психіку людини, її можливості та природу та сприяє особистісному самопізнанню.

   Знати свій темперамент, темперамент своєї дитини, чоловіка, дружини, подруги – вкрай важливо і корисно. Встановивши, до якого типу належить та чи інша людина, ви не тільки розширюєте власний кругозір, але і полегшуєте спілкування з будь-якою людиною.

Що таке темперамент?

У психології під терміном «темперамент» мається на увазі комплекс особистих якостей окремої людини, які характеризують його емоційну і динамічну сторони в сферах поведінки та інтелектуальної діяльності. Вперше поняття «темперамент» з'явилося в працях великих учених давньої Греції – Гіппократа і Галена. Так, ще в Елладі розробили вчення про чотири типи темпераменту, який перекладається з латині як «суміш хімічних компонентів».

Так, давньогрецький вчений Гален був упевнений, що у людини, у якої переважає в організмі рідина лімфа є спокійним і повільним (меланхоліком), індивідуум, повний жовчі є хамовитим і різким (холериком), люди, переповнені чистою кров'ю відрізняються жвавістю і веселістю (є сангвініками), а люди з чорною жовчу є сумними і боягузливими (меланхоліки).

У ті часи вчені припускали, що всі люди мають один стійкий тип і не можуть мати змішаний темперамент. Докази того, що майже всі люди мають як раз змішаний тип темпераменту були отримані в наші дні, а психологи, роблячи діагностику пацієнтів, відносять їх до двох і більше типів темпераменту.

На що впливає тип темпераменту?

Незалежно від нашого рівня усвідомленості і саморегулювання, темперамент впливає на всі психологічні, розумові та часто фізичні дії, зокрема:

- на оцінку діяльності і її контроль;

- швидкість появи процесів психіки і реакцій;

- інтенсивність реакцій;

- темп, ритм і швидкість будь-якої роботи;

- схильність до дисципліни.

Відзначимо, що темперамент і характер – два різних поняття. Характер може і повинен трансформуватися з роками, а темперамент завжди залишається незмінним.

Саме тип темпераменту знаходиться в основі поведінки, характеру, оскільки є вродженим, особистісним і постійним базисом психіки.

Типи темпераменту:

позитивні та негативні сторони

Сьогодні в психології розрізняють чотири основні типи темпераменту: холерик, сангвінік, флегматик і меланхолік.

ТЕСТ НА ВИЗНАЧЕННЯ ТИПУ ТЕМПЕРАМЕНТУ ВИ МОЖЕТЕ ПРОЙТИ ЗА ПОСИЛАННЯМ

https://nlotv.com/ua/tests/view/4235-test-opredeli-svoy-tip-temperamenta

Поріг довіри до світу у підлітка – вчорашньої дитини та ще далеко не завтрашнього дорослого – все ще дуже високий. Часто так складно прийняти й усвідомити навіть те, що далеко не всі навколо бажають тобі добра – що вже казати про те, що здатних і готових заподіяти зло значно більше, ніж хочеться думати. А надто коли джерело найбільшого зла і болю виявляється аж зовсім близько. Занадто близько. Про це не хочеться думати, у це не хочеться вірити. І найбільше не хочеться саме тоді, коли це відбувається не десь далеко, а з тобою чи з твоїми близькими, тут і зараз.

Секс – це не соромно (с)

   Замовчування насильства базується на одному рівні стереотипів про мовчання і сором – щодо статевих стосунків. А вже вони керуються цілим «букетом» різноманітних упереджень і табу. Суспільству зручно думати, що ні підлітки, ні молодь не займаються сексом у шкільні роки поки вчаться в університеті до весілля, ба більше – що вони ним і не мусять цікавитися. Не «зараз», не «тепер», не «в такому віці». Колись пізніше.

      …усвідомлення того, що статеві стосунки є природною і вагомою складовою життя людини, яке не робить її «брудною» чи «неповноцінною», важливо мати і підліткам, і їхнім старшим родичам.

   Ясна річ, це не означає, що розмовами про секс треба зловживати – як і щодо будь-яких інших тем, надмір тут навряд чи доречний. Проте усвідомлення того, що статеві стосунки є природною і вагомою складовою життя людини, яке не робить її «брудною» чи «неповноцінною», важливо мати і підліткам, і їхнім старшим родичам. Останнім – аби позбутися ілюзій і рожевих окулярів і щоби сприймати своїх дітей як повноцінних особистостей, здатних розпоряджатися своєю тілесністю. А першим – аби могти чітко розмежувати, де закінчується секс, який приносить радість і задоволення, і починається грубе втручання в особистий простір.

Зазіхання на твої кордони – фізичні, духовні, особисті – це насильство…

   Наступним важливим моментом є поняття «особистих кордонів». Намагання змусити тебе робити будь-що, що порушує межі твоєї свободи – торкатися до когось чи дозволяти торкатися до себе, чіпати твої особисті речі без твоєї згоди або піддавати сумніву чи глузуванням твої переконання – це насильство. Якщо подібні дії з боку оточуючих, хто б вони не були, завдають тобі дискомфорту – не можна мовчати і терпіти це.

   Будь-що, що ти відчуваєш як втручання у твій особистий простір без твоєї згоди, все, що завдає тобі дискомфорту, мусить бути негайно припинене.

   Хтось може сказати – «а що тут такого, це ж не завдає тобі шкоди і не робить боляче – тоді яке це насильство?». Ця думка докорінно хибна. Будь-що, що ти відчуваєш як втручання у твій особистий простір без твоєї згоди, все, що завдає тобі дискомфорту, мусить бути негайно припинене. Бо будь-які вияви насильства є травматичними. Головне – не боятися виявити свій протест, озвучити його. Спочатку ввічливо (бо може трапитися й таке, що людина справді не розуміє, чому її дії викликають у тебе відторгнення), потім – більш наполегливо, якщо не подіє – дати зрозуміти, що подальше спілкування ти волів би/воліла б припинити. Діяти слід впевнено і рішуче: ніхто не має права змушувати тебе робити те, чого ти не хочеш, ні під яким приводом.

…хто б це не робив

    І так, це стосується не лише чужих, а й найближчих людей. Ба більше – насамперед найближчих. У дитинстві тебе змушували обіймати і цілувати дорослих родичів (чи й досі примушують це робити) просто «із ввічливості/з поваги», але це тобі було і лишається неприємно? Мама перевіряє твій телефон і читає особистий щоденник, аби «бути за тебе спокійною»? Найкраща подруга називає тебе дурепою і «якоюсь дивною», бо в свої -надцять років ти досі не мала і не хочеш мати стосунків? Сказати «ні», продемонструвати, що ти не хочеш, аби подібне повторювалося стосовно тебе, що тобі це не подобається і ображає тебе, важливо вже на цьому етапі. Бо «звичне» і «природне» бажання уникнути конфлікту, стерпіти, змовчати і «бути мудрішим/мудрішою», яке теж дуже часто намагаються привити тобі в родині, може мати значно серйозніші наслідки.

   Жоден авторитет – ні батьків, ні вчителів/викладачів, ні будь-якої близької тобі людини (друзів, подруг чи партнера/партнерки) – не мусить ставати підставою для того, щоби «прогинатися» під них, їхню думку і дії на шкоду собі. Відчуття дискомфортності ситуації найчастіше вже достатньо, щоб усвідомити свої кордони. Проте з якомога ранішого віку слід навчитися їх захищати. Навіть від найближчих, насамперед від найближчих. Бо людина найслабша і найбеззахисніша перед лицем тих, кого вона любить. І, на превеликий жаль, багато хто може скористатися цим.

НІЩО У ТВОЇЙ ПОВЕДІНЦІ НЕ Є І НЕ МОЖЕ БУТИ ПІДСТАВОЮ ДЛЯ НАСИЛЬСТВА!

   Коли порушення кордонів сталося в будь-якій формі і будь-ким – хоч чужими дядьком чи тіткою в транспорті або на вулиці, а хоч кимось із твоїх рідних чи друзів – хай би хто тобі що не казав, провина за це покладається на кого завгодно, але не на тебе. Ні те, як ти був/була одягнений/-на в момент, коли це сталося, ні те, що ти говорив/-ла (якщо це не було прямим висловленням згоди на ті чи інші дії), ні те, скільки і якого алкоголю ти перед тим випив/-ла, ні місце і час доби, де ти перебуваєш – ніщо і ні в якому разі не може ставати виправданням чи пом’якшувальною обставиною для факту насильства.

   Не треба обманювати себе і тим паче приймати на віру подібні твердження від інших: провина за насильство – цілком і повністю на плечах того чи тієї, хто його здійснив/-ла.

   Ні, це сталося не тому, що ви «забагато випили». Не тому, що хтось пізно йшов додому по неосвітленій вулиці. Не тому, що хтось когось «спровокував» занадто «відвертим» одягом або «викличною» поведінкою. Не треба обманювати себе і тим паче приймати на віру подібні твердження від інших: провина за насильство – цілком і повністю на плечах того чи тієї, хто його здійснив/-ла. Таке усвідомлення, ясна річ, не скасовує травматичних наслідків насильства, проте воно може вберегти від довгих років сорому і самокартань.

Якщо партнер/партнерка примушує тебе до сексу – це насильство

    І так, якщо твій хлопець/твоя дівчина примушує тебе до неприємних тобі та неприйнятних для тебе речей – то ваші стосунки тим паче не є виправданням цьому. Твоя згода на стосунки не є автоматичною згодою на секс чи дії сексуального характеру в будь-яких обставинах і в будь-якій формі. Якщо твій партнер/твоя партнерка не розуміє цього, це треба йому/їй пояснити – і якщо розуміння немає, то такі стосунки, на жаль, краще припинити.

   Так, це може бути складно, надто якщо у тебе є почуття до нього/неї – але жодні почуття не мають ставати підставою для маніпуляцій із твоєю волею і обмеження твоєї свободи. Що там було раніше про кордони? Так от: людина, якій ти справді небайдужий/-а, ніколи не вчинить із тобою чогось подібного. Це про самоствердження, про особисті комплекси людини, яка це робить, іноді навіть про серйозні психічні розлади – але в жодному разі не про кохання чи любов.

Сороміцькі жести, жарти й натяки на твою адресу, якщо вони для тебе неприйнятні – це не флірт, а домагання чи навіть цькування

      Одногрупник на кожній перерві намагається ляснути чи обмацати тебе нижче талії – ну що ти істеричиш, ти йому просто подобаєшся. Викладач натякає, що оцінка могла б бути кращою за певних умов зовсім не навчального характеру – ну, ти приваблива дівчина, на що ж ти ще сподівалась. Тебе заштовхують у дівчачу роздягальню, і одногрупниці намагаються стягнути з тебе штани – ну і лузер, хтось би інший був щасливий. Перелік можна продовжити непристойними анекдотами (часто із сексистським підтекстом), жестами та навіть відправлянням у соцмережах чи повідомленнях картинок, відео чи текстів такого характеру.

   Де закінчується твоя свобода і врахування того, що тобі подобається чи не подобається – там починається цькування (воно ж булінг) або домагання.

   Дехто із критиків акції #ЯНеБоюсьСказати аргументував свою позицію тим, що от, мовляв, скоро звичайний флірт почнуть сприймати як домагання, і як нам тоді взагалі виявляти увагу до тих, хто нас цікавить. Але, як казав класик, і тут є одне «але. Флірт і справді може передбачати той самий спектр дій, що був описаний вище – але називатися фліртом ці дії можуть тільки тоді, коли вони є прийнятними для обох/всіх учасників. Де закінчується твоя свобода і врахування того, що тобі подобається чи не подобається – там починається цькування (воно ж булінг) або домагання.

   Як було вже сказано, терпіти подібне і мовчати про це в жодному разі не варто. Якщо твої прямі вказівки на те, що тобі хотілося б припинення такої поведінки з тобою, не діють на кривдників – слід негайно розповісти про те, що відбувається, комусь із тих, хто може вплинути на ситуацію (адміністрації, комусь із учителів). А якщо особою, яка вчиняє домагання, є вчитель чи викладач – звертатися слід до керівництва чи й напряму до правоохоронних органів. У деяких університетах, зокрема в Києві, з’являються навіть відповідні організації та ініціативи (як суто студентські, так і студентсько-викладацькі), до яких можна звернутися в подібній ситуації. Не слід мовчати, сподіваючись, що це «якось мине саме», коли, наприклад, курс у цього викладача закінчиться. Але наступного року він викладатиме в іншій групі, й історія може повторитися. Ба більше – вона, скоріш за все, повториться.

Захищати від насильства слід не лише себе, а й інших

   Якщо об’єктом цькування в класі чи групі стала одна людина, буває дуже складно піти проти «спільної» волі та заступитися за жертву. Сказати «дівчата, що ви робите» і вивести засоромленого однокласника з роздягальні, присоромити хлопців, які цілий день чіпляються до одногрупниці, і одному/одній протистояти цілому колективу – страшно. Більшість обирає пожаліти жертву в думках, порадіти, що це сталося не з тобою, але хоча б спробувати прямо захистити її мало хто наважується. Проте якщо бодай одна людина виступить на захист жертви, це може стати неоціненною підтримкою для неї. А для решти – приводом замислитися про свої дії. Бо насправді людей, які відчувають несправедливість такої ситуації й просто бояться їй протистояти – значно більше, ніж тих, хто відчуває задоволення від приниження іншого/іншої.

…якщо бодай одна людина виступить на захист жертви, це може стати неоціненною підтримкою для неї. А для решти – приводом замислитися про свої дії.

   Якщо ж хтось довірився/довірилась тобі зі своєю історією про цькування, домагання чи навіть зґвалтування, слід бути вкрай обережним/обережною. Коли вдаватися до тих самих штампів про «та не може бути», «та що тут такого» і «краще нікому не кажи про це» – це може просто добити людину, яка і так перебуває у вкрай пригніченому стані. Всіляко засвідчи йому/їй свою підтримку, запевни, що в тому, що сталося, нема його/її провини і дай зрозуміти, що ти на його/її боці – а після цього поговори з кимось із дорослих, кому довіряєш. Або із правозахисними організаціями.

Не лишайся на самоті з пережитим досвідом зґвалтування

   На превеликий жаль, ніхто в сучасному світі не застрахований не лише від домагань чи сороміцьких натяків, а і від реального сексуального насильства. Абсолютно ніхто. Іноді газовий балончик не допомагає, іноді не допомагають курси боротьби й затиснутий у руці ключ, коли йдеш додому по темній вулиці. Проте коли зґвалтування все ж сталося, перш за все слід пам’ятати: твоєї провини в цьому немає. І, хоч тобі боляче, неприємно і страшно – тобі не мусить бути соромно. Ти не став/стала «поганим/-ою» чи «брудним/-ою».

Найголовніше – не боятися і, що б не сталося, знати, що справедливість на твоєму боці, хто б там що не казав.

   Існує алгоритм дій підлітка одразу після зґвалтування. Дзвінок у «швидку» з вимогою аналізу крові на ВІЛ-інфекцію та дзвінок у поліцію – перше, що необхідно зробити. Вже після виклику цих служб слід зателефонувати комусь із батьків – їхня присутність буде обов’язковою при медичному огляді та наданні свідчень, якщо ти неповнолітній/-ня. Якщо батьки – таке, на жаль, теж трапляється – не стають на твій бік і починають звинувачувати тебе в тому, що сталося, слід звернутися до когось іншого з-поміж тих, кого в вважаєш «значущими дорослими». А коли й таких немає – лишаються гарячі лінії громадських та правозахисних організацій. Найголовніше – не боятися і, що б не сталося, знати, що справедливість на твоєму боці, хто б там що не казав.

Навколо достатньо тих, хто хоче і може допомогти

   Коли таке сталося з тобою, про це хочеться просто забути, як про страшний сон. Дехто «заїдає» порожнечу, що утворилася в душі, дехто намагається заглушити біль і образу, вживаючи алкоголь чи наркотики. Дехто просто відсторонюється від усього світу, надто після бодай одного разу почутого «ти сам/-а винен/-на». І чи варто говорити, що кожен із цих шляхів – хибний і може спричинити серйозну шкоду здоров’ю чи навіть психічні розлади. Треба неодмінно поділитися пережитим із кимось – якщо не з батьками, «значущими дорослими» чи друзями, то бодай із лініями довіри чи фахівцями із правозахисних організацій.

   Тим паче в жодному разі не можна мовчати, якщо насильство над тобою вчинив/-ла або чинить хтось із батьків чи близьких родичів. Згадай: ця людина не любить і не цінує тебе, якщо здатна завдати тобі болю і приниження, а отже – з цього моменту ти мусиш перестати сприймати її як близьку, хоч як би це не було тяжко. Знову ж, по списку: друзі, яким справді довіряєш, «значущі дорослі», які точно готові будуть тобі повірити, і вже потім фахівці. Разом із кимось завжди легше впоратися із будь-чим. І добрих, щирих людей, готових прийти на допомогу, в світі точно не менше, ніж тих, хто здатен завдати болю.

Пережите насильство не робить неповноцінними ні тебе, ні твоє життя

   Так, ти пережив/-ла біль, образу і приниження. Так, це несправедливо, і жодна людина в світі на таке не заслуговує. Проте через це треба переступити і, як би нестерпно це спочатку не було, жити далі. Ти ще неодмінно зустрінеш справжніх друзів, із якими можна буде розділити і радості і болі, переживеш чимало яскравих, повних щастя моментів, досягнеш успіху, якщо ти цього захочеш. І хай би яким болючим не було розчарування в людях і в світі навколо – пам’ятай про те, що тих, хто зуміли пережити це і стати успішними й щасливими людьми, значно більше, ніж ти можеш собі уявити.

(за матеріалами книги #яНеБоюсьСказати / Анастасія Мельниченко)

 Ми живемо в інформаційному потоці, який зараз переповнений негативними новинами і прогнозами, пов`язаними з епідемією коронавірусу. Проте життя триває і вимагає від нас тверезої оцінки ситуації й адекватності.

Ситуація, що охопила практично весь світ не може залишати осторонь майже нікого. ЗМІ часто підігрівають емоції людей та не завжди коректно подають інформацію щодо захворювання.

Хвилюватися — нормально

Реакції, що ми бачимо зараз у суспільстві — дуже закономірні, адже коли є загроза життю, про яку застерігають у всьому світі — це не може не викликати реакцій.

Запасання продуктами, надмірна роздратованість, страх перед невідомим — це все наслідок проживання стресу та кризової ситуації. Відчувати страх та паніку в цій ситуації — нормально, оскільки це нормальна реакція на ненормальні події.

«Острівки безпеки»

Якщо ж взяти до уваги той факт, що ми не знаємо, коли точно закінчиться пандемія, то мусимо адаптуватися та вчимося зберігати спокій. Тому можна використовувати деякі практики, котрі здатні повернути нас до власних «острівків безпеки», що допоможуть пережити цю кризу.

Кожен з нас має позитивний досвід, який зміг сформувати в кожного з нас так звані «острівки безпеки» — це ресурси, за допомогою яких ми здатні впоратись із досить складними ситуаціями. Як віднайти ці ресурси у собі? Спробуйте пригадати ті позитивні моменти, коли вам вдалось впоратись з труднощами. Спробуйте пригадати тих людей, котрі були поруч із вами та допомогли пережити стрес. Якщо їх зараз уявити поруч із вами, то щоб вони сказали вам? Як підтримали б вас?

Вправи для тренування спокою

Якщо ж у вашому житті трапилось так, що такого позитивного досвіду було недостатньо, то варто створювати нові «острівки безпеки», будувати внутрішній «Стоунхендж» всередині самого себе саме тепер. Що ж можна робити? Формуйте свою «радість та задоволення» щодня, використовуючи дуже прості та доступні речі.

1. Дихання та м’язова релаксація

Глибоке дихання та усунення м’язового напруження допомагають організму припинити виділяти гормон стресу та почати розслаблятися. Проста вправа на кшталт «Глибокий вдих (рахуйте: 1-2-3), затримка дихання/напруження м’язів (1-2-3), глибокий видих (1-2-3), не дихаємо/розслабляємось (1-2-3)». Виконуйте цю вправу протягом декількох хвилин і ви помітите зміни свого емоційного стану.

2. Фокус на позитиві

Наш мозок, з одного боку, — геніальна машина, а з іншого — дуже «лінива» система. Дуже-дуже. І якою інформацією ми будемо його наповнювати — так ми будемо себе почувати. Спробуйте використовувати «щоденник позитивних дій» — щовечора називайте собі (або в колі сім`ї за вечерею) 10 позитивних речей, з якими ви зустрілись протягом дня. Вони можуть бути мінімальними, але вони повинні бути (навіть смішний кіт— теж буде позитивною подією). Тобто ми вчимо мозок думати позитивно та фокусуватись на доброму.

3. Достатній сон

Добрий сон ще ніколи нікому не завадив. Намагайтесь лягати спати рано та уникайте дивитися на екрани (телевізор, телефони, ноутбуки) перед сном.

4. Свіже повітря

Оберіть для себе «персональний затишок», де ви б змогли спокійно, протягом 15 хвилин попити каву та не думати ні про що (балкон, подвір’я приватного будинку).

5. Ритуали

Дотримуйтесь ритуалів та важливих для вас моментів. Вранішня кава, молитва, зустріч із друзями он-лайн — це все те, що здатне повернути нас до життя та сказати, самому собі: «Не все так погано!»

Ні ви, ні я — ніхто з нас не може контролювати те, що може далі підкинути нам життя. Але ми здатні справлятися із ситуаціями у здоровий спосіб, отримуючи досвід та віру у себе!

(За матеріалами сайту http://hvpku.ks.ua/)