ЯК ЦЕ МОЖЕ СТАТИСЯ

   Усі батьки сподіваються, що з їхньою дитиною цього ніколи не станеться. Але насильство можливе і з боку незнайомих людей, і з боку знайомих,

і навіть у власній родині. Насильник може очікувати або переслідувати

свою жертву в безлюдному місці: парку, пустирі, підвалі, під’їзді, або ж

увірватися в квартиру, упевнившись, що в ній немає дорослих, може використовувати зброю, муляж або просто залякати дитину. У цей момент

діти нерідко відчувають заціпеніння, чим і користується злочинець. Досить

часто дитина потім запитує себе, чи могла вона щось зробити по-іншому,

і «застряє» у стані самозвинувачення. Тому, дізнавшись про насильство,

дорослі насамперед повинні підтримати дитину, запевнити, що вона все

зробила правильно, залишилася живою і поділилася з дорослими тим, що

трапилося.

   Але все ж у більшості випадків сексуального насильства гвалтівник

і жертва знайомі між собою. Для залучення дитини до сексуальної взаємодії насильник з близького оточення дитини (вітчим, один з батьків,

родич, сусід, родич подруги або друга, вчитель, тренер) спочатку намагається привернути її до себе, потім шукає привід опинитися наодинці і формує у дитини відчуття безпеки у своїй присутності. Так дитина потрапляє в замкнене коло. З одного боку, вона відчуває збентеження від того, що їй пропонують і що з нею роблять. А з іншого – людина, яка це пропонує, добре знайома і викликає почуття довіри. На наступному етапі насильник починає використовувати елементи сексуальної гри, які з часом переходять у більш відкриті сексуальні дії і можуть завершитися статевим актом.

Поступово він приводить дитину до думки, що те, що він робить, цілком

природно. Маніпулюючи дитиною, насильник може перекласти на неї свою відповідальність, звинувачуючи: «Я б тебе не зачепив, якби не бачив, як ти сам /

сама цього хочеш...». Щоб змусити дитину мовчати, він може погрожувати,

що інші довідаються про те, що трапилося, то будуть насміхатися з дитини.

Щоб дитина гостріше відчувала своє «безчестя», злочинець іноді знімає

те, що відбувається, на відео, а потім починає шантажувати дитину – якщо

вона проговориться, то ці записи будуть викладені в Інтернеті.

Найбільш травматичним для дитини є сексуальне насильство в сім’ї.

Як правило, «домашній» насильник (вітчим, брат матері або батька, інший

родич), маніпулюючи дитиною, досить довго може змушувати її мовчати.

Особливо важко доводиться дитині, якщо злочинець навіює їй: «Я – єдина

людина, якій ти потрібна».

Часто дитина натякає батькам на те, в якому становищі вона опинилася, проте батьки зазвичай не звертають уваги на ці сигнали. Ознаками

сексуального примусу може бути різкий перехід від дружби з якимось дорослим або симпатії до нього до явного небажання йти до нього в гості

чи на заняття. Дитина перестає говорити про цю людину, а під час згадування її імені стискається. Батькам треба звернути увагу на таку поведінку

дитини щодо когось з дорослих і розібратися в ситуації. Якщо ж батькам

не вдається самим визначити ступінь правдивості слів дитини, необхідно

звертатися до психолога. Але відвертатися від слів дитини не можна за

жодних обставин.

ДОПОМОГТИ ПЕРЕГОРНУТИ ЦЮ СТОРІНКУ ЖИТТЯ

Дізнатися про насильство або розпусні дії щодо дитини можна за її

зовнішнім виглядом, поведінкою, розмовами. Садна і синці на обличчі або

на тілі дитини, не схильної до бійок і активних ігор, – тривожний сигнал,

особливо якщо вона не вдається в подробиці, або її розповідь не є правдоподібною. Пережите насильство може викликати замкнутість, поганий

настрій, пригніченість, тривожність, страх залишатися наодинці з людиною, що вчинила насильство. Дитина може розповісти про те, що трапилося другові чи подрузі, вчителеві, матері, але говорити про це, як про

випадок, що трапився з кимось іншим, про який вона дізналася з новин,

прочитала в Інтернеті або побачила в кіно. Зверніть увагу на емоційний

стан дитини під час розповіді, прислухайтеся, що вона хоче вам сказати

насправді: просто поділитися приголомшливим фактом або просигналізувати про те, що трапилося особисто з нею.

Якщо є підстави підозрювати насильство щодо дитини, але ви не відчуваєте себе готовим говорити з нею на цю тему, зверніться до психолога.

Коли ж ви зважилися на розмову, важливо не тільки що ви говорите, але

й як. Поза, міміка, жести, інтонація, тембр голосу, смислові паузи – все це

дитина зчитує як знаки: на чиїй ви стороні? чи заслуговуєте ви її довіри?

Якщо в сім’ї є досвід довірчих бесід з дитиною на інші теми, то почніть

розмову про ймовірне насильство зі звичних фраз: «Давай, пошепчемося!», «Ти мені хочеш щось розповісти?» Можна також обговорити нібито

почуту або прочитану історію про неправильну поведінку дорослого щодо

дитини. Висловіть своє негативне ставлення до дій дорослого, засвідчіть,

що розумієте почуття і мотиви дитини. Дайте зрозуміти дитині, що вона

завжди може розраховувати на підтримку та захист з вашої сторони.

Щоб допомогти дитині, яка пережила насильство, краще за все звернутися до фахівця, який має досвід роботи з такими дітьми. Якщо ж такої

можливості немає, спробуйте допомогти дитині висловити, «завершити»

свої емоції. Для цього можна дати їй можливість спрямувати свою агресію

щодо кривдника на боксерську грушу або подушку. Іншими словами, її

потрібно бити до тих пір, поки емоція не послабне, а об’єкт зникне з кола

інтересів дитини. Якщо вдасться домогтися того, що кривдник перестане посідати центральне місце в думках і страхах дитини, їй буде набагато

легше перегорнути цю сторінку свого життя й крокувати далі.

ЯК ПОПЕРЕДИТИ

Для попередження сексуального насильства важливо, аби з раннього

дитинства дитина усвідомлювала, що люди бувають різні і що вони чинять

по-різному. Залякувати дитину не потрібно, але не можна й підтримувати

ілюзію ідеального світу. Дитина повинна знати, що ніхто не має права цілувати її в губи, примушувати до обіймів і поцілунків, роздягати її, торкатися інтимних частин тіла. Батьки й близькі можуть поцілувати дитину тільки в лоб, носик,

щічку, ручку. Пам’ятаючи про це, дитина легше розпізнає сексуальне домагання. Важливо розрізняти бажання дорослого або однолітка обійняти,

щоб висловити радість від зустрічі або емоційно підтримати, і домагання

– коли в дотиках, висловлюваннях, проявах уваги, пропозиціях провести

разом час відчувається явний сексуальний підтекст.

Дитина повинна знати, що кохання й насильство несумісні. Примус до

сексу – прояв не любові, а грубості, ревнощів чи бажання показати свою

«крутість».

І головне, дитина повинна бути впевненою, що батьки захистять і підтримають її за будь-яких обставин, що вони не розгніваються на неї і не

звинуватять в брехні або у провокуванні сексуального інтересу інших людей. Тільки в цьому випадку дитина поділиться з вами тим, що її турбує.

Почуття провини й сорому за подію або побоювання, що їй не повірять, а

ще гірше – звинуватять у трагедії, змушує багатьох дітей і підлітків замовчувати випадки насильства або його спроб.

Виховання підлітка – одне з найскладніших випробувань для батьків. У цьому неспокійному віці діти прагнуть до незалежності. А на спроби впливати на них часто реагують криком, стукають дверима і замикаються у своїй кімнаті. Більшості дорослих прекрасно знайомі подібні ситуації, але вони не уявляють, як з ними впоратися.

Підлітковий вік (12-18 років) – це період переходу від дитини до дорослого і підліток не може зрозуміти, хто він є насправді. І батьки не дуже в цьому допомагають. Якщо потрібно стежити за молодшою ​​сестрою, ти вже дорослий, а якщо хочеться ввечері піти на вулицю з друзями – то ще малий. Крім цього відбувається багато трансформацій з тілом, з емоціями, цінностями, спілкуванням з оточуючими тощо. І найбільше, що потрібно дітям від дорослих– це розуміння, підтримка, пояснення того, що з ними відбувається, а не тотальний контроль над кожним їх вчинком.

 «Коли моя донька дізналась про коронавірус в Україні – вона довго плакала» - каже мама 15-ти річної дівчинки.

«Ну знаете, не очень хорошо из-за этого карантина, переживаю конечно, но мы бережем себя, но также переживаю, что мы пропускаем много занятий, а ЗНО не за горами» - дівчина-підліток 16 років.

Це реальні історії. Як уберегти дітей та їх батьків від можливих негативних варіантів розвитку подій через паніку у суспільстві?

Чи все так страшно?

Дійсно, приємного мало. Вірус є і люди хворіють. Правда, варто подбати про свою безпеку та безпеку рідних, дотримуватись якихось елементарних правил особистої гігієни, в тому числі й інформаційної.

Чому діти так по-різному на це реагують?

В підлітковому віці емоційна сфера достатньо нестабільна і можуть бути випадки емоційних вибухів або навпаки провалів. І якщо страшно дорослим, вже зі стабільної психікою, то дитині, у якої вона формується – може бути ще страшніше.

Чому одна дівчинка зреагувала так емоційно, а інша переймається більше за навчання?

В одній сім‘ї про це говорять зранку до ночі, читають страшилки соціальних мереж та передивляються всі новини на ТВ. Дитина чує це звідусіль, читає свої джерела, відчуває страх і паніку суспільства в цілому, а що головне – найрідніших. Немає опори, де знайти підтримку? Страх смерті і так вже давно сформувався, а тут ще й підсилюють його штучно...

В іншій сім‘ї батьки, коли це все почалось, зібравшись на вечерю, обговорювали цю ж ситуацію, але спокійно і спільно виробили свої сімейні правила безпеки. Далі все розвивається, як і раніше, ніякої паніки. І ми бачимо, що дівчина розуміє складність ситуації, але життя продовжується.

Діти більш емоційно нестабільні і це факт, тому найбільше їм зараз потрібно відчувати безпеку. Як би вони знецінено не ставились до цього вірусу, все одно один на один із собою вони переймаються через ситуацію в світі. Тому, щоб вберегти психіку дитини, щоб страх не перетворився у панічні атаки чи ще щось, є певні поради, як діяти.

Отже, що робити?

• Не знецінювати свій страх і страх дитини. Врешті-решт, страх допомагає бути обачнішим.
• Не замулювати дитині очі, не обманювати, не створювати ілюзорну ситуацію благополуччя, а краще бути чесним.
• «Познайомитись» з вірусом, в прямому сенсі цього слова – з‘ясувати деталі, яка категорія населення більш схильні до захворювання, скільки випадків одужання, перші симптоми і т.д.
• Дізнатися про правила безпеки, які рекомендують лікарі і обговорити це в сімейному колі.
• Не панікувати та не піддаватись загальнонаціональній паніці, тримати руку на пульсі, але не занурюватись в інформаційну пропаганду.
• Розробити план спільних дій у сім‘ї на випадок підозри захворювання. Дитина повинна мати розуміння своїх першочергових дій у разі, якщо захворіють близькі чи вона сама.
• Звісно, що мити руки і утриматись від місць з великим скупченням людей.
• А ще, не дивлячись ні на що, на все дивитись з гумором. Як каже молодь «грех не поржать с тех, кто покупает соль» 😂🙄

(За матеріалами сайту Центр дитячої психології «Lily»)

  Протягом життя людини є два вікових періоди, коли суїцидальна активність різко зростає: спроби самогубства найчастіше скоюють підлітки та люди похилого віку. Багато хто запитує: які підлітки входять до групи ризику? Тут відповідь однозначна: абсолютно всі підлітки. Причина в тому, що підлітки переживають дуже складний період життя, це час кардинальних змін. І тут має значення не лише фізіологічна перебудова, яка відбувається в пубертатному періоді, але й дуже потужні психологічні зміни, і різного роду проблеми, пов'язані з соціалізацією. Все це створює передумови для трагічного світосприйняття, драматичного трактування того, що відбувається, і, як наслідок, для суїцидальної поведінки.

Підлітку жити дуже складно — перш за все тому, що внутрішній хаос важко вкладається в його уявлення про життя. Також підліткам властиві прояви алекситимії — це стан, коли людина не може визначити й описати власні емоції, не може їх висловити. Для дорослих це симптом психічного розладу, тоді як для підлітків — вікова особливість. Всі ми знаємо, що якщо проблему вдається озвучити, описати, намалювати — тобто хоч якось висловити, то навіть найскладніша ситуація перестає бути убивчо травматичною. А багато хто з підлітків такої можливості позбавлені.

Підлітки взагалі відчувають безліч комунікативних труднощів: їм складно знайти співрозмовника, вони бояться не відповідати групі, їм страшно здатися смішними. Тим більше що вони взагалі досить рідко перебувають у рівному емоційному стані. У період пубертату людина схильна до пригніченості, тривоги, страху, а якщо вона і перебуває в піднесеному емоційному стані, то він часто перетворюється на напруженість, дратівливість і навіть злість. І контролювати себе підліток не може.

Ще одна властивість, яка якраз і становить найбільшу небезпеку, — це крайня імпульсивність. Підліток на піку роздратування, у стані афекту, під дією імпульсу нерідко коїть жахливі необдумані вчинки. І в такі моменти він може сильно зашкодити собі фізично, аж до летального результату, хоча це й не буде свідомою спробою самогубства. Наприклад, під час бурхливого з'ясування стосунків підліток цілком може вам пригрозити, що вистрибне з вікна, а якщо йому під руку трапиться гострий предмет, побутова хімія, що завгодно ще, — все це пускається в діло. І це не буде істинним суїцидом, коли людина обмірковує життя, приходить до того, що воно безглузде, планує свої дії і зрештою робить продуману суїцидальну спробу. А імпульсивна поведінка, властива підліткам, навіть має спеціальну назву — парасуїцид, тобто те, що близько до суїциду. Але тут необхідно пам'ятати, що такі імпульсивні самоушкодження цілком можуть мати фатальні наслідки.

Розмова — профілактика суїциду

Уникнути такої небезпечної для життя і здоров'я поведінки хоч і важко, але можливо. Так, якщо виникає гостра полеміка, якщо афект дуже високий по обидва боки, якщо ви чуєте загрозу щось із собою зробити — скандал необхідно припинити миттєво, тієї ж секунди, будь-якими способами. Залиште всі сумніви щодо того, що ви йдете у дитини на поводу, що ви повинні її виховувати, вселяти їй життєві правила, соціальні норми і т. д. Все це потім, а зараз — робіть що хочете, але ви повинні спустити на гальмах ситуацію з високим афективним напруженням. Зробити це важко, але необхідно.

Дуже важливо усвідомлювати те, що суїцидальна спроба дитини чи підлітка майже завжди виявляється повною несподіванкою для нас, дорослих. Батьки, які приходять на консультацію після того, як їхня дитина скоїла спробу самогубства, завжди говорять, що це сталося раптово, ніщо не віщувало біди. І тут же дитина їм заперечує: «Я попереджав, я натякав, я говорив, що у мене не все добре».

Дитина, як і будь-яка людина, має право на особистий простір, і ми, безумовно, повинні його поважати. Але буває так, що ви знаходите якісь начебто випадково залишені нею записи, малюнки зі специфічним змістом, а може, комп'ютер залишився включеним і ви бачите там лист або повідомлення. Зверніть на це увагу. Що ж робити, якщо якісь речі викликали підозру? Ставити прямі запитання. Деякі батьки бояться, що, поставивши дитині питання, чи не думає вона про самогубство, вони тим самим підштовхнуть її до цієї думки. Це не так. Найчастіше підліток не стане обговорювати з вами цю важку для нього тему. Але при цьому він побачить, що ви занепокоїлися, ви таким чином підтвердите, що він для вас дуже важливий, вам не все одно.

Прямі питання можуть допомогти уникнути тієї самої останньої краплі, яка з боку здасться справжньою нісенітницею. Але коли починаєш розбиратися, то виявляється, що цій останній краплі передував цілий оберемок складних для дитини обставин. І можливо, вам вдасться вивести її на обговорення, поспілкуватися.

Є громадські некомерційні організації, які допомагають підліткам та їхнім батькам, є телефон довіри. Якщо поруч із вами таких організацій немає, збирайте самі батьківські групи, підтримуйте одне одного, діліться своїми тяготами, сумнівами, страхами.

Взагалі, не має значення, які саме питання ставити дитині, потрібно просто розмовляти. Розмова — це профілактика можливого суїциду.

І потрібно пам'ятати, що серйозний намір від маніпуляції відрізнити неможливо. Будь-який висловлений намір зашкодити собі потрібно розцінювати як реальну загрозу для життя і здоров'я дитини. Зрозуміло, якщо за допомогою демонстрації суїцидальної поведінки дитина вирішила свою проблему, то вона, звичайно, спробує зробити це знову. І все одно кожен раз потрібно вважати, що це реальна небезпека, адже наслідки такої демонстрації можуть бути дуже важкими. Треба просто разом із дитиною сідати й думати, як можна вийти з ситуації.

Навіщо вони це роблять

Підлітки часто думають, що за допомогою суїцидальної поведінки вони зможуть довести свою правоту. Для них це важливий аргумент у суперечці з батьками. При цьому вони можуть свідомо вибирати для спроби самогубства спосіб, який їм допоможе, як вони висловлюються, «померти не до кінця». Наприклад, наїстися таблеток в різнобарвній оболонці, схожих на вітаміни, тому що вони не здаються небезпечними.

Крім того, у підлітків ще не сформувалося розуміння безумовної цінності людського життя — не лише свого, але й чужого. Дослідження показують, що психологічний профіль підлітків, які вчиняють суїцидальні спроби, і підлітків, які вчиняють хуліганські дії з жорстокістю, дуже схожий. Тому що немає уявлення про те, що життя — і своє, і чуже — безцінне. Підліток думає, що його життя — це цілком адекватна ціна за те, щоб довести свою правоту, покарати кривдника, домогтися свого. При цьому він не прораховує свої кроки наперед, не замислюється про наслідки. Підлітки легко ризикують життям — наприклад, для того, щоб відповідати групі, виглядати героєм, щоб не показати, що йому незатишно і він боїться.

Також підлітки сильно схильні до впливу ззовні. Тут дуже важливо, як у суспільстві подається інформація щодо суїцидальної поведінки. Так, сьогодні пропаганда, героїзація суїциду заборонена, але навіть демонстрація документальних кадрів має дуже велике значення, адже, на думку підлітка, все, що з'явилося на екрані, гідно наслідування. Це необхідно враховувати.

Тривожні сигнали

У дитячому й підлітковому віці різного роду емоційні розлади і розлади настрою зустрічаються значно частіше, ніж ми думаємо. Інша справа, що підліткові депресії дуже важко виявити, адже вони протікають зовсім не так, як у дорослих. І дуже часто підліток, що страждає на депресію, зовсім не виглядає таким. Але якщо ваша дитина різко змінилася, змінилася її поведінка — це привід для занепокоєння. Якщо, наприклад, вона була балакучою, комунікабельною і раптом стала прагнути самотності, занурилася в себе, втратила колишні інтереси, розгубила друзів. Або навпаки — інтровертний, інтелектуальний, мрійливий, трошки мовчазний підліток раптом став знервованим, дратівливим, грубим. Зверніть увагу на такі зміни. Найкраще цю ситуацію обговорити з психологом.

Ще один привід для занепокоєння — якщо різко впала успішність. Наприклад, якщо довгий час все було добре, і раптом він з'їхав з усіх предметів. Це не означає, що всі двієчники страждають на депресію, але потрібно мати на увазі, що одна з її ознак — це ідеаторна загальмованість, коли думати просто важко. Підліток перестає встигати за однокласниками, ще більше переконуючись у тому, що він ні на що не здатний, і все це накочується як сніжний ком.

Дуже важливим є і те, як підліток спить. Режим дня — це нудна тема, але дитина повинна вночі спати, а вдень бути активною. Хоча це й нелегко, але ви маєте домогтися того, щоб вона дотримувалася режиму дня. Підлітку обов'язково потрібно спати 8–9, навіть 10 годин. Якщо ви бачите, що є проблема з засипанням, або дитина спить неміцно, неякісно, не висипається, хоча спить достатньо часу, зверніть на це увагу. Щонайменше це варто обговорити з сімейним лікарем, з педіатром, невропатологом.

Тепер про їжу. Якщо ви бачите, що дитина недоїдає або переїдає, то на це також потрібно обов'язково звернути увагу. Переїдання, наприклад, може свідчити про те, що вона заїдає поганий настрій або тривогу. Якщо дитина з нормальною вагою почала різко повніти або худнути — це привід поговорити з лікарем, як мінімум, з педіатром, який веде цю дитину.

Є ще питання про Інтернет. Якщо ви боїтеся, що через соцмережі ваша дитина почне занурюватися в суїцидальні думки, то маєте розуміти, що обмежуючи їй доступ в Інтернет, ви повинні запропонувати щось натомість. І перш за все, себе самого, спільну діяльність, спільне життя, інтерес до дитини тощо. Батьки повинні забезпечувати баланс життя онлайн і офлайн, як би важко це не було. Пряма заборона не буває ефективною, а тільки гранично загострить стосунки всередині сім'ї.

А проводити з дитиною профілактичні бесіди про наслідки суїцидальної поведінки на порожньому місці не варто. Та якщо підліток вас про це запитує, якщо, наприклад, йому стало відомо про такий випадок, то тоді розмовляти з ним потрібно обов'язково, причому напряму.

(За матеріалами сайту https://racurs.ua/ua)

Виховуючи дітей, батьки стикаються з потребою поговорити з дитиною про сексуальні стосунки.

У нашому пострадянському суспільстві тема сексу й досі є табуйованою, а статеве виховання дітей нерідко викликає багато запитань: що і як сказати? в якому віці? як не зашкодити?

Найчастіше все це актуалізується, коли дитина досягає підліткового віку. Хоча в ідеалі статеве виховання має починатися значно раніше і включати в себе ознайомлення дитини з будовою свого тіла; засвоєння навичок гігієни; розвиток уміння спілкуватися і проявляти свої емоції; інформування про те, що з початком статевого дозрівання тіло й життя дитини змінюватимуться.

На українському телебаченні вийшов серіал "Перші ластівки" про проблеми підлітків - булінг, самотність, агресію, небезпечні онлайн-ігри.

Після цього дитяча лінія правозахисної організації "Ла-Страда Україна", чий номер вказано в титрах, отримала вшестеро більше дзвінків від підлітків, ніж зазвичай.

"Альо прєдкі, розуйте очі, чи нам поздихати, щоб ви нас помітили?" - каже один із героїв серіалу, Нікіта.

Як розпізнати так звані "перші ластівки", ознаки того, що у дитини психологічні проблеми?

Діти завжди просять про допомогу. Просто вони часто невміло подають "сигнали лиха".

Ми ж ще не навчилися ці сигнали розпізнавати і реагувати, бо вважаємо, що краще боротися з наслідками.

Підліткам складно пристосуватися до змін

Підліткові проблеми - буллінг, баффінг, різні форми залежності - від інтернету до алкоголю і наркотиків, втеча до віртуального світу, на жаль, - це вже небезпечні симптоми, а не перші попискування пташенят.

Сучасні батьки самі не можуть розпізнати життєві і психічні проблеми дітей. Часто батьки, згадуючи своє, радянське дитинство, порівнюють своїх дітей з собою в тому ж віці або використовують методи виховання своїх батьків.

Те ж саме часто трапляється і з вчителями та іншим авторитетними людьми в житті дітей.

У наших дітей нові цінності, необмежені можливості, вони вільніші за нас, у них більше вибору. Але велика кількість варіантів накладає на них особливе психологічне навантаження, в якій роль батьків і соціуму стає важливою, як ніколи.

Проблеми часто починаються раніше, ніж ми припускаємо. Задовго до того, як психічні проблеми отримують фізичні прояви у вигляді жорстокості, алкоголізму, небезпечних ігор з собою і оточуючими, які ми любимо обговорювати з обуренням і натхненням.

З 11-12 років у дітей змінюються бажання, інтереси, поведінка, трансформується їхній внутрішній світ.

Підліткам складно пристосуватися до змін свого тіла і гормонального фону. Підлітковий вік (10-19 років) є вже унікальним періодом формування особистості.

Різноманітні фізичні, емоційні і соціальні зміни — жорстоке поводження, життя у бідності, погане виховання і погана освіта - роблять їх вразливими перед психічними проблемами.

Підлітки хочуть відрізнятися, намагаються себе ідентифікувати в житті, але суспільство і батьки постійно карають їх за це — вони дають абсолютно суперечливі сигнали: "Будь собою, але тільки не геєм, репером, товстим чи неслухняним".

У підлітків набагато менше здатності до самоконтролю, тому ознаки порушень і відхилень можна помітити досить рано. Те, що відбувається, може іноді нагадувати ускладнену кризу перехідного віку, але виразність поведінкових порушень у підлітків набагато більша, ніж у дорослих.

Можливо, у вашої дитини психологічні проблеми, якщо у неї є такі ознаки:

• перепади настрою, різкі і мало пояснювані;
• ворожість, прагнення відмежуватися від батьків;
• віддаленість;
• дратівливість, агресія;
• зміни харчової поведінки;
• драматичні зміни зовнішнього вигляду;
• дивні зустрічі і "справи", підозрілі нові знайомі;
• зникнення з будинку грошей і речей;
• безсоння, сонливість вдень;
• різке зниження успішності;
• падіння фізичної активності;
• втрата інтересу до звичайних або нових занять.

"Я у твої роки"

У цей період батьки і вчителі роблять головну помилку. Вони бачать перед собою сформовану у фізичному плані людину, але не усвідомлюють, що ця людина ще не стала особистістю, поки що не готова до самостійного життя і рішень.

Людський мозок завершує своє формування тільки до 20-25 років. Тобто психічно, це дитина зростом у 190 см. А батьки і суспільство вимагають від нього усвідомлених рішень дорослого, поведінки і відповідальності, вимагають бути дисциплінованим зрілим директором середнього бізнесу. Якщо ви не батьки Олександра Македонського, то вимагати чогось з такого підлітка ще рано. Його потрібно підтримувати, а не вдаватися до історичних екскурсів на тему "я у твої роки".

Особливо важко позначається на дітях жорстоке ставлення. Такі діти схильні до агресії, низької самооцінки, вживання наркотиків у підлітковому віці.

"Мене теж били, і це виховало в мені характер" - тут теж недоречне. Такий метод виховав емоційно закритих батьків.

Психологічне насильство

Насильство залишається головним ризиком для психічного здоров'я підлітка. Це не тільки жорсткі методи виховання, знущання з боку однолітків і соціально-економічні проблеми. Величезної шкоди дитині завдає психологічне насильство вдома і в суспільстві, де репресивні традиції минулого століття нікуди не зникли.

Можна відучити батьків бити дітей, але дуже складно відучити від емоційного та інтелектуального знущання над дітьми, з метою зробити з дитини людину за своїм образом і подобою.

Стрес у підлітковому віці викликають такі речі — прагнення до більшої самостійності, бажання відповідати очікуванням однолітків, пошук сексуальної ідентичності, а також сучасні технології.

Наші діти намагаються впоратись з цим, як можуть.

"Перші ластівки" перетворюються у "синіх китів".

Дитина не прокидається одного ранку і не вирішує накласти на себе руки. Найчастіше це накопичений стрес і біохімічні порушення організму, про які не підозрює ні дитина, ні її батьки, чи близькі люди. Через агресію до оточуючих проявляється презирство до себе.

У ігноруванні цих проблем страшні реальні наслідки, коли "перші ластівки" перетворюються у "синіх китів".

Ігнорування симптомів може призвести до суїциду. Самогубства є третьою причиною смертності у віковій групі 15-19 років. Спроба суїциду — це не симптом розладу психіки і не захворювання. Це практичний результат захворювань, які були проігноровані.

Якщо у дитини є психічні порушення, то жодні методи виховання вже не допоможуть. Половина всіх порушень виникають до 14-річного віку, проте такі випадки у більшості своїй не виявляють. Це залишається без лікування.

Переконайтеся, що у дитини немає ознак психічних розладів, що вона не страждає від депресії і тривожних розладів. Основні симптоми у всіх вікових груп схожі й з ними варто ознайомитись:

• 19 ознак того, що вашій психіці потрібна допомога
• "Не хочу помирати, але не в силах жити далі". Що таке сучасна депресія
• Коли тривожність стає діагнозом

У психологічній практиці батьки часто не звертаються за допомогою для своєї дитини, тому що бояться почути, що це вони в усьому винні, або що їм доведеться кардинально змінити підхід до життя і власні поведінкові стереотипи.

Гарячі лінії і служби підтримки корисні й необхідні.

Виговориться і знайти підтримку вже величезний крок вперед. Гаряча лінія може зняти гостроту у кризовій ситуації. Але на наступний день підліток знову прокинеться в тій же реальності, зі злим татом, жорстокими однолітками, байдужими викладачами.

Психічна травма триватиме. Особливу тривогу повинні викликати повторні звернення. Повторні епізоди це вже ознаки розладів.

Якщо у дитини вже є ознаки психічних порушень, то потрібна професійна і іноді лікарська допомога. Обов'язково. І за це, в першу чергу, відповідають батьки.

Підліток не може сам записатися до лікаря, оплатити послуги психотерапевта або визначити свій психічний стан.

Не слід обманювати і заспокоювати себе. Ні, не пройде, і не перебіситься. Психологічний стан підлітків і захист їх від негативних переживань і факторів ризику, які можуть позначитися на розвитку, це не тільки запорука їхнього щастя у підлітковому віці, але і їхнього фізичного та психічного здоров'я у дорослому житті.

Особливо важливо навчити підлітків справлятися зі стресом і важкими переживаннями. Інакше роль антистресу візьмуть на себе наркотики, алкоголь, агресія, онлайн ігри, особливо в сім'ях, де практикуються насильство.

За матеріалами сайту: https://www.bbc.com/ukrainian/blogs-50605074

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ЩОДО БЕЗПЕКИ УЧНІВ ОНЛАЙН

   Говорячи про захист дітей в Інтернеті важливо пам’ятати, що цифровий світ – це значний простір для розвитку можливостей дітей різного віку. Згідно з рекомендацією Ради Європи (від 4 липня 2018 року) щодо захисту та реалізації прав дитини в цифровому середовищі: «відсутність або обмеженість у доступі до цифрового середовища може вплинути на здатність дітей повною мірою втілювати свої права людини». (п.10) Але як і в оффлайн житті, онлайн трапляються порушення прав дитини. Найчастіше в Інтернеті через секстінг, грумінг, сексторшен, кібербулінг порушуються такі права дитини:

- право на повагу до честі та гідності;

- право на приватність;

- право на захист від усіх форм насильства.

Право на повагу до честі та гідності. Право на повагу до приватного життя.

   Таке право закріплене як на міжнародному (стаття 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), так і на національному рівні.

   Зокрема, згідно зі статтею 32 Конституції України «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

   Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в  інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини». Статтею ж 31 Конституції гарантується таємниця кореспонденції.

   Цивільний кодекс України визначає заборону поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278), зокрема, право на повагу до честі та гідності; закріплює право на таємницю кореспонденції (стаття 306); визначає, що фотозйомка та поширення фотографій не може проводитись без згоди на це особи (статті 307-308), а згідно зі статтями 31-32 ЦКУ, згоду на  проведення фотозйомки та поширення фотографій дитини можуть надати тільки батьки чи особи, які їх замінюють.

   Таким чином, зйомка дитини через мережу Інтернет та поширення її фото- чи відеозображень є порушенням цивільного законодавства. Ці зображення мають бути видалені з мережі.

   Якою є кримінальна відповідальність? Злочином є незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації, крім випадків, передбачених іншими статтями цього Кодексу (стаття 182, Кримінальний кодекс України). Якщо ж фото дитини або його поширення було вчинено із застосуванням погроз, шантажу, зламу аккаунта, це може бути кваліфіковано як наступні злочини:

– порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер (стаття 163, ККУ);

– вимагання (стаття 189): «вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання)»;

– шахрайство (стаття 190): «Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство)».

Право на захист від усіх форм насильства.

   Згідно з Конвенцією ООН про права дитини (статті 19, 32, 34, 36) діти мають право на захист від усіх форм насильства та експлуатації. Це ж право закріплене і Законом України «Про охорону дитинства» (статті 1, 10, 32).     Зокрема, згідно з визначеним законом:

– жорстоке поводження з дитиною - будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною, зокрема домашнього насильства, а також будь-які незаконні угоди стосовно дитини, зокрема вербування, переміщення, переховування, передача або одержання дитини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану дитини;

– дитина, яка перебуває у складних життєвих обставинах, - дитина, яка потрапила в умови, що негативно впливають на її життя, стан здоров’я та розвиток у зв’язку з  інвалідністю, тяжкою хворобою, безпритульністю, перебуванням у  конфлікті із законом, залученням до найгірших форм дитячої праці, залежністю від психотропних речовин та інших видів залежності, жорстоким поводженням, зокрема домашнім насильством, ухилянням батьків, осіб, які їх замінюють, від виконання своїх обов’язків, обставинами стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф, воєнних дій чи  збройних конфліктів тощо, що встановлено за результатами оцінки потреб дитини.

ОБОВ'ЯЗКИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БАТЬКІВ ЗА ВИХОВАННЯ ДИТИНИ

   Сім'я є середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Стаття 155 Сімейного кодексу України

- Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

-  Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

- Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

- Батьки зобов'язані поважати дитину.

- Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

- Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

- Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

- Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

- Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.

- Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

- Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Стаття 150, 152 Сімейного кодексу України

- Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей – тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

- Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

- Вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, - тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

- Вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, - тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, що їх замінюють, від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 184 Кодексу України про Адміністративні правопорушення

- Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, -

карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Стаття 166 Кримінального Кодексу України

- Експлуатація дітей, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку - карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

- Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей або якщо вони спричинили істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві, -

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Стаття 150 Кримінального Кодексу України

- Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, — якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Стаття 1178 Цивільного кодексу України

- Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.