ЯК ЦЕ МОЖЕ СТАТИСЯ

   Усі батьки сподіваються, що з їхньою дитиною цього ніколи не станеться. Але насильство можливе і з боку незнайомих людей, і з боку знайомих,

і навіть у власній родині. Насильник може очікувати або переслідувати

свою жертву в безлюдному місці: парку, пустирі, підвалі, під’їзді, або ж

увірватися в квартиру, упевнившись, що в ній немає дорослих, може використовувати зброю, муляж або просто залякати дитину. У цей момент

діти нерідко відчувають заціпеніння, чим і користується злочинець. Досить

часто дитина потім запитує себе, чи могла вона щось зробити по-іншому,

і «застряє» у стані самозвинувачення. Тому, дізнавшись про насильство,

дорослі насамперед повинні підтримати дитину, запевнити, що вона все

зробила правильно, залишилася живою і поділилася з дорослими тим, що

трапилося.

   Але все ж у більшості випадків сексуального насильства гвалтівник

і жертва знайомі між собою. Для залучення дитини до сексуальної взаємодії насильник з близького оточення дитини (вітчим, один з батьків,

родич, сусід, родич подруги або друга, вчитель, тренер) спочатку намагається привернути її до себе, потім шукає привід опинитися наодинці і формує у дитини відчуття безпеки у своїй присутності. Так дитина потрапляє в замкнене коло. З одного боку, вона відчуває збентеження від того, що їй пропонують і що з нею роблять. А з іншого – людина, яка це пропонує, добре знайома і викликає почуття довіри. На наступному етапі насильник починає використовувати елементи сексуальної гри, які з часом переходять у більш відкриті сексуальні дії і можуть завершитися статевим актом.

Поступово він приводить дитину до думки, що те, що він робить, цілком

природно. Маніпулюючи дитиною, насильник може перекласти на неї свою відповідальність, звинувачуючи: «Я б тебе не зачепив, якби не бачив, як ти сам /

сама цього хочеш...». Щоб змусити дитину мовчати, він може погрожувати,

що інші довідаються про те, що трапилося, то будуть насміхатися з дитини.

Щоб дитина гостріше відчувала своє «безчестя», злочинець іноді знімає

те, що відбувається, на відео, а потім починає шантажувати дитину – якщо

вона проговориться, то ці записи будуть викладені в Інтернеті.

Найбільш травматичним для дитини є сексуальне насильство в сім’ї.

Як правило, «домашній» насильник (вітчим, брат матері або батька, інший

родич), маніпулюючи дитиною, досить довго може змушувати її мовчати.

Особливо важко доводиться дитині, якщо злочинець навіює їй: «Я – єдина

людина, якій ти потрібна».

Часто дитина натякає батькам на те, в якому становищі вона опинилася, проте батьки зазвичай не звертають уваги на ці сигнали. Ознаками

сексуального примусу може бути різкий перехід від дружби з якимось дорослим або симпатії до нього до явного небажання йти до нього в гості

чи на заняття. Дитина перестає говорити про цю людину, а під час згадування її імені стискається. Батькам треба звернути увагу на таку поведінку

дитини щодо когось з дорослих і розібратися в ситуації. Якщо ж батькам

не вдається самим визначити ступінь правдивості слів дитини, необхідно

звертатися до психолога. Але відвертатися від слів дитини не можна за

жодних обставин.

ДОПОМОГТИ ПЕРЕГОРНУТИ ЦЮ СТОРІНКУ ЖИТТЯ

Дізнатися про насильство або розпусні дії щодо дитини можна за її

зовнішнім виглядом, поведінкою, розмовами. Садна і синці на обличчі або

на тілі дитини, не схильної до бійок і активних ігор, – тривожний сигнал,

особливо якщо вона не вдається в подробиці, або її розповідь не є правдоподібною. Пережите насильство може викликати замкнутість, поганий

настрій, пригніченість, тривожність, страх залишатися наодинці з людиною, що вчинила насильство. Дитина може розповісти про те, що трапилося другові чи подрузі, вчителеві, матері, але говорити про це, як про

випадок, що трапився з кимось іншим, про який вона дізналася з новин,

прочитала в Інтернеті або побачила в кіно. Зверніть увагу на емоційний

стан дитини під час розповіді, прислухайтеся, що вона хоче вам сказати

насправді: просто поділитися приголомшливим фактом або просигналізувати про те, що трапилося особисто з нею.

Якщо є підстави підозрювати насильство щодо дитини, але ви не відчуваєте себе готовим говорити з нею на цю тему, зверніться до психолога.

Коли ж ви зважилися на розмову, важливо не тільки що ви говорите, але

й як. Поза, міміка, жести, інтонація, тембр голосу, смислові паузи – все це

дитина зчитує як знаки: на чиїй ви стороні? чи заслуговуєте ви її довіри?

Якщо в сім’ї є досвід довірчих бесід з дитиною на інші теми, то почніть

розмову про ймовірне насильство зі звичних фраз: «Давай, пошепчемося!», «Ти мені хочеш щось розповісти?» Можна також обговорити нібито

почуту або прочитану історію про неправильну поведінку дорослого щодо

дитини. Висловіть своє негативне ставлення до дій дорослого, засвідчіть,

що розумієте почуття і мотиви дитини. Дайте зрозуміти дитині, що вона

завжди може розраховувати на підтримку та захист з вашої сторони.

Щоб допомогти дитині, яка пережила насильство, краще за все звернутися до фахівця, який має досвід роботи з такими дітьми. Якщо ж такої

можливості немає, спробуйте допомогти дитині висловити, «завершити»

свої емоції. Для цього можна дати їй можливість спрямувати свою агресію

щодо кривдника на боксерську грушу або подушку. Іншими словами, її

потрібно бити до тих пір, поки емоція не послабне, а об’єкт зникне з кола

інтересів дитини. Якщо вдасться домогтися того, що кривдник перестане посідати центральне місце в думках і страхах дитини, їй буде набагато

легше перегорнути цю сторінку свого життя й крокувати далі.

ЯК ПОПЕРЕДИТИ

Для попередження сексуального насильства важливо, аби з раннього

дитинства дитина усвідомлювала, що люди бувають різні і що вони чинять

по-різному. Залякувати дитину не потрібно, але не можна й підтримувати

ілюзію ідеального світу. Дитина повинна знати, що ніхто не має права цілувати її в губи, примушувати до обіймів і поцілунків, роздягати її, торкатися інтимних частин тіла. Батьки й близькі можуть поцілувати дитину тільки в лоб, носик,

щічку, ручку. Пам’ятаючи про це, дитина легше розпізнає сексуальне домагання. Важливо розрізняти бажання дорослого або однолітка обійняти,

щоб висловити радість від зустрічі або емоційно підтримати, і домагання

– коли в дотиках, висловлюваннях, проявах уваги, пропозиціях провести

разом час відчувається явний сексуальний підтекст.

Дитина повинна знати, що кохання й насильство несумісні. Примус до

сексу – прояв не любові, а грубості, ревнощів чи бажання показати свою

«крутість».

І головне, дитина повинна бути впевненою, що батьки захистять і підтримають її за будь-яких обставин, що вони не розгніваються на неї і не

звинуватять в брехні або у провокуванні сексуального інтересу інших людей. Тільки в цьому випадку дитина поділиться з вами тим, що її турбує.

Почуття провини й сорому за подію або побоювання, що їй не повірять, а

ще гірше – звинуватять у трагедії, змушує багатьох дітей і підлітків замовчувати випадки насильства або його спроб.

• 
•