Самооцінка – одна з найпопулярніших тем у психологічному середовищі. По суті своїй це психологічне та емоційне самовідчуття людини. І коли говорять про низьку самооцінку, то мають на увазі відчуття себе незначним з суттєвою перевагою оточуючих в якостях, поведінці, можливостях тощо.

Вперше це виявив Альфред Адлер та ввів поняття "комплексу неповноцінності", що формується внаслідок різноманітних причин – приниження, помилок або невдач в минулому, вад зовнішності (явні чи надумані), глибоких душевних травм та інше. Адлер вважав, що з комплексом неповноцінності народжується кожна людина.

Особливу роль в формуванню самооцінки дослідники відводять сім'ї. Факти свідчать про те, що недостача любові з боку близьких, породжує у дитини дефіцит само-ставлення аж до неприйняття себе. До факторів, які впливають на формування самооцінки, належать такі як стиль виховання в сім'ї, зацікавленість дорослих у справах дитини; в школі - педагогічна оцінка, замученість дітей в оцінну діяльність.

Батьківська неприязнь або умовне прийняття сприяють розвитку реально ослабленого і безпорадного "Я", яке переховується під маскою грандіозного "Я", що демонструється. У цьому випадку реальне "Я" постійно відчуває потребу бути прийнятим, а позитивна самооцінка забезпечується шляхом спеціальних маневрів: уникання спокус, приховування правди, передбачення обвинувачень із спробою самовиправдання, раціоналізації, заміщення, перекладання відповідальності за свої вчинки на інших, зменшення почуття провини через знаходження недоліків в інших людях.

Монополія батьків на спілкування з дитиною, самосвідомість якої тільки починає формуватись, призводить до того, що їхні установки є вирішальним чинником формулювання змістових засад її Я-концепції. Самооцінка відображає ступінь розвитку в індивіда почуття самоповаги, відчуття власної цінності і позитивного ставлення до всього того, що входить до сфери його Я. Тому низька самооцінка передбачає неприйняття себе, самозаперечення, негативне ставлення до своєї особистості. Крім того, самооцінка виявляється в усвідомлених судженнях індивіда, в яких він прагне визначити свою непересічну значущість.

Самооцінка – цінність і значущість, котрі індивід приписує собі в цілому та окремим сторонам свої особистості, поведінки, діяльності, комунікації; відіграє роль важливого особистісного утворення і одного з центральних компонентів Я-концепції, вміщує у своїй побудові особистісні значення і смисли, систему ставлень і вартостей. Водночас це складна психоформа внутрішнього світу людини, котра визначає характер її само-ставлення, ступінь самоповаги, рівень домагань, ціннісне прийняття чи неприйняття себе; виконує регулятивну, захисну і навіть терапевтичну функції; може бути різного рівня усвідомлення, адекватності.

Для адекватної самооцінки істотними є три моменти:

• По-перше, важливу роль у її формуванні відіграє зіставлення образу реального Я з образом ідеального Я, тобто з уявленням про те, якою людина хотіла б бути.
• По-друге, важливий чинник формування самооцінки, пов'язаний з інтеріоризацією соціальних реакцій індивіда. Це означає, що особа схильна оцінювати себе так, як оцінюють її інші люди.
• По-третє, індивід оцінює успішність своїх дій-виявів через формат своєї ідентичності. 

Результати експериментальних досліджень свідчать, що люди все ж здатні адекватно оцінювати свої якості та можливості. Аналізовані самооцінки – своєрідні схеми само-ставлення, що узагальнюють минулий досвід людини, організують та структурують нову інформацію стосовно певного аспекту Я.

Експериментально доведено, що самооцінка приховано чи явно присутня у будь-якому само-описі. Всіляка спроба себе охарактеризувати містить оціночний елемент, який функціонує за загальноприйнятими нормами, уявленням про рівень домагань. Самооцінка, як пише Р. Бернс, величина не постійна, вона змінюється залежно від обставин. Джерелом оціночних значень є різних уявлень індивіда про себе є його соціокультурне середовище, у якому ці уявлення нормативно фіксуються в мовленнєвих значеннях

Критичним віком для розвитку самосвідомості і самооцінки, зокрема, є підлітковий вік, в якому найбільш інтенсивно проходить процес самопізнання. Самооцінка підлітків істотно залежить від оцінок їх референтними однолітками, в той час як юнаки орієнтуються більше на самооцінку, ніж на оцінку їх оточуючими. Самооцінка переважає все більше як регулятор поведінки, хоча значущість оцінок оточуючих зберігається. Розглянемо детальніше роль навчально-виховного процесу в становленні цілісно-позитивної Я-концепції студентів.

Прийняття себе на фізичному рівні

Критерії досить прості:

Люди зі здоровою самооцінкою знають і приймають свою зовнішність – вони згодні зі своїм зовнішнім виглядом, можуть щось змінювати за бажанням (худнути, качати м’язи, змінювати зачіски та ін.), але не надають цим змінам надмірного значення.

Для них головне – відчувати себе добре.

Люди із заниженою самооцінкою часто не дбають про свою зовнішність, стають "сірими мишами" або слідкують за собою з надмірною увагою, вважаючи, що скинуті кілограми чи нові підбори додадуть їм значимості та успішності у суспільстві.

Часто такі люди стають "жертвами" моди, умілих маркетологів або пластичних хірургів.

Знання своїх бажань та можливостей

Адекватна самооцінка дає людям усвідомлення своїх бажань, оцінку своїх можливостей, здійснення певних кроків та прийняття рішень.

Вони не переймаються, що чогось не можуть, що щось у них виходить не ідеально або що вони чогось не вміють.

Для них не проблема визнати, що чогось потрібно навчитись, десь прикласти більше зусиль, а від чогось відмовитись. Усі ці дії не викликають значного негативного емоційного сплеску.

Люди з заниженою самооцінкою часто вважають себе невмілими, негідними, поганими спеціалістами і переживають з цього приводу. Або безкінечно навчаються – стають перфекціоністами чи "вічними студентами".

Часто це властиво тим людям, від кого в дитинстві батьки вимагали гарні оцінки – так званий "синдром відмінника".

Ставлення до критики та помилок

Людину із заниженою самооцінкою помилки можуть повністю вивести з душевної рівноваги. Такі люди емоційно реагують на будь-яку критику на їхню адресу та страждають від неї. Людина з адекватною самооцінкою сприймає критику залежно від того, наскільки вона справедлива чи ні. Якщо людина з критикою погоджується, то бере до уваги, якщо ні – просто відкидає з мінімальними затратами душевної енергії – без гніву, образи, апатії, депресії тощо.

Прагнення більшого і кращого

Здорова самооцінка допомагає людям ставити перед собою все значніші цілі, приймати ризикові рішення, покращувати своє життя. Люди з заниженою самооцінкою вважають себе негідними та недостатньо хорошими, умілими, готовими, сміливими та інше.

Самооцінка впливає на всі сфери життя – самореалізацію, особисте життя, кар’єру та фінансовий достаток. Тому вкрай важливо докласти зусиль і "вилікувати" свою самооцінку, підняти до належно рівня.

Сьогодні в психотерапії робота з самооцінкою – один з найчастіших запитів клієнтів. Ще Альфред Адлер дослідив, що самооцінка тісно пов’язана причинно-наслідковим зв’язком з дитинством – періодом, коли вона тільки формується. Тому необхідно знайти першопричину, коли вона була зламана або щось пішло не так.

Більшість людей зазвичай цього не пам’ятають – психіка витісняє негативні дитячі спогади. Це могла бути якась стресова подія (насильство, покарання, серйозна втрата абощо) або й незначна, – наприклад, зауваження батьків, коли ще розповідав новорічний віршик.

Масштаб події не важливий – важливо те, що на той момент людина отримала серйозну травму, яка уразила її самооцінку. Самостійно можна створювати так звану "Скарбничку досягнень": ставити короткотривалі цілі з відчутним результатом, досягати їх та відмічати для себе. Це тренує мозок і поведінку "Я можу", поступово підкріплюючи впевненість у собі та підвищуючи самооцінку.

Дуже добре це видно в спорті. Сьогодні ти пробіг 500 м, завтра – 1 км, через тиждень – 3 км, за півроку – учасник міського марафону тощо. Це можуть бути фінансові цілі (суттєві покупки), або відмова від шкідливих звичок – що завгодно. Головне – фіксувати результат і не зупинятися.

Багатьом може бути дуже корисною увага до зовнішнього вигляду. Особливо якщо раніше ви не надавали цьому значення, намагалися бути максимально непомітною – консультація у стиліста, зміна зачіски, оновлення гардеробу можуть значно підвищити рівень самооцінки.

Але найкраще та найглибше з самооцінкою працює тільки психолог. Всі інші методи можуть мати недостатньо тривалий ефект.

Самооцінка – це внутрішнє відчуття самоцінності й якщо його відновити та належно виростити у своїй психіці, життя заграє новими яскравими барвами, а успіх не змусить себе довго чекати!